Кирило

Де б Кирило не був, що б не робив, скрізь оточувала його атмосфера густа й своєрідна, що заслоняла багато предметів, наче їх зовсім не було на світі. Атмосфера гаряча, тривожна, вся — небезпека і боротьба, вічний упад і підойма, розквіт надії і розпука, почуття сили й знесилля і безконечно довга дорога, на якій стільки вже полягло… Ту атмосферу носив Кирило з собою, як квітка запах. Краса природи, принадність жінки, чари музики і слова — усе це котилося, як хвилі в далекому морі, чужі й невидимі. Природа — це були день або ніч, зима чи літо, час зручний або незручний для роботи; жінка — товариш чи ворог, пісня — лиш те, що кличе до боротьби. І двадцять три роки, подвоєні в тінях на худому обличчі, у зморшці на чолі, немов зреклися своїх прав, зсушили молодість… Високий, стрункий, білявий; блакитні очі, притомлені трохи; темна сорочка, широкий пояс — такий приїхав він у город.

(160 слів)
(За М. Коцюбинським)