«Всесвітня історія» підручник для 7 класу закладів загальної середньої освіти (Гісем О. В., Мартинюк О. О.)
Основні терміни та поняття
Основні терміни та поняття
Алод — індивідуальна або родинна земельна власність у «варварських королівствах».
Була безумовним володінням, не пов’язаним із виконанням служби й повинностей.
Алхімія — середньовічна наука, метою якої був пошук «філософського каменя» для
перетворення різних металів на золото.
Античність — період історії від 800 р. до н. е. до 600 р. н. е. в регіоні Середземного
моря.
Арабський халіфат — арабо-мусульманська держава, що існувала в 632—1258 рр.;
виникла внаслідок арабських завоювань та очолювалася халіфами.
Аріанство — одна з ранніх течій у християнстві IV—VI ст. Було державною релігією
у «варварських королівствах» (крім Франкського) до VI ст.
Баскак — намісник хана Золотої Орди в підвладних країнах, який проводив облік
населення та збирав данину.
Бенефіцій (від латин. beneficium — благодіяння) — форма умовного
землекористування. Надавався правителям Франкської держави за умови виконання
одержувачем певних обов’язків, найчастіше військової служби. Його наслідком стала поява
у франкському суспільстві великих землевласників і залежних селян.
Булла — особливо важливий документ, скріплений металевою печаткою — буллою.
Бюргери (від нім. Burg — фортеця) — вільні повноправні городяни в німецькомовних
країнах, у франкомовних — буржуа, в італомовних — пополани.
Варвар («той, хто бурмоче») — зневажлива назва, яку застосовували греки, а пізніше
римляни щодо всіх, хто не належав до їхньої народності.
«Варварське королівство» — держава, створена варварськими народами на території
Західної Римської імперії в умовах її розпаду в V ст.
Варни — чотири соціальні прошарки в індійському суспільстві.
Васал — у Середньовіччі в Західній Європі особа, що отримала землю за умови
служби більш могутньому сеньйору (своєму сюзерену). Відносини між васалом і сюзереном
створювали систему васалітету.
Вексель — документ, за яким одна особа доручає іншій у певному місті виплатити
третій особі певну суму, що вказана в ньому.
«Велика хартія вольностей» (хартія з латини перекладається як «грамота») —
грамота, скріплена печаткою англійського короля Джона Безземельного 15 червня 1215 р.
під тиском повсталих баронів.
Велике переселення народів — у вузькому розумінні рух племен і народів Європи в
IV—VII ст. у різних напрямках, що розпочався із вторгнення гунів у північну частину
Римської імперії в 375 р.
Відродження (Ренесанс) — культурно-філософський рух кінця Середньовіччя —
початку Нового часу, що ґрунтувався на ідеалах гуманізму та орієнтувався на спадщину
Античності.
Вікінги — у VIII—IX ст. воїни-мореплавці зі Скандинавії; у Західній Європі відомі як
нормани (латинською мовою — «північні люди»). У руських літописах — узагальнена назва
прибульців із берегів Балтійського моря — варяги.
Внутрішня колонізація — заселення та господарське освоєння вільних земель у
межах власної країни.
Воєнна демократія — організація влади на стадії переходу від первісності до
держави.
Ганзейський союз, Ганза (Ганзея) — великий політичний та економічний союз
торговельних міст Північно-Західної Європи, що виник у середині XII ст. До нього в цей
час належало 130 міст. Проіснував до середини XVII ст. Фактичний центр союзу — місто
Любек.
Гвельфи — політична течія в Італії XII—XVI ст.; прихильники пап у їхній боротьбі
проти німецьких імператорів.
Генеральні штати — вища дорадча станово-представницька рада у Французькому
королівстві між 1302 та 1789 р.
Героїчний епос — розповіді про героїв — вождів і королів Середньовіччя, про відомі
битви, казкових героїв.
Гібеліни — політична течія в Італії XII—XVI ст.; прихильники німецьких імператорів
у їхній боротьбі проти пап.
Гільдія (від нім. «корпорація») — у Західній Європі XII—XV ст. — організації
купців, що захищали інтереси своїх членів, домагалися для них правових і митних пільг.
Готичний стиль — напрям європейського мистецтва XII—XV ст. Для архітектури
були характерними арки, великі вікна з різнокольоровими вітражами, легкі стіни, а сама
будівля спрямовувалася вгору з нескінченною різноманітністю форм.
Громада — група людей, об’єднаних спільністю становища та інтересів, яка ставить
перед собою певні спільні завдання
Гусити — послідовники вчення Яна Гуса, учасники суспільного руху в Чехії за
реформу католицької церкви та покращення життя народу.
Гуситські війни — національно-визвольний і релігійний рух у Чехії в першій
половині XV ст.
Диспут — усний публічний спір.
Духовно-рицарські ордени — у Західній та Центральній Європі військово-чернечі
організації рицарів, які створювалися в період хрестових походів під керівництвом
католицької церкви переважно для боротьби з ворогами християнської віри.
Експансія — розширення сфери панування, впливу, поширення чого-небудь за
початкові межі. Розрізняють територіальну, економічну, політичну, воєнну, культурну,
мовну експансію.
Етнографія — наука, що вивчає особливості життя, побуту й господарства різних
народів.
Єпархія — у християнській церкві адміністративно-територіальна одиниця на чолі з
єпископом.
Єпископ — у християнській церкві священнослужитель третього ступеня священства,
який очолює єпархію.
Єресь — релігійне вчення, що не визнавалося християнською церквою.
Єретик — поширювач єресі.
Замок — укріплене житло феодала в середньовічній Європі.
Зовнішня колонізація — створення поселень за межами своєї країни, іноді поєднане
з підкоренням або винищенням місцевого населення.
Іконоборство — вчення, яке виступало проти використання образів Бога і святих у
богослужінні та суспільному житті.
Інквізиція (від латин. inquisitio — розслідування) — церковний суд.
Історичні джерела — різноманітні історичні пам’ятки, що стали предметом
дослідження тих чи інших історичних дисциплін.
Кальмарська унія — особиста унія королівств Данії, Норвегії та Швеції під
головуванням данських монархів у 1397—1523 рр.
«Каролінзьке відродження» — період розвитку культури в середньовічній Європі
кінця VIII — початку IX ст., пов’язаний із правлінням Карла Великого та його спадкоємців.
Касти — спадкові замкнені групи людей, які зв’язані традиційними професіями й
посідають певне місце в соціальній ієрархії.
Клюнійський рух — рух за реформу чернечого життя в християнській церкві Заходу
X—XI ст., центром якого стало Клюнійське абатство.
Колони — напівзалежні селянини в Римській імперії доби її занепаду (III—IV ст. н.
е.). Мали власне господарство, за право користуватися землею віддавали частину свого
врожаю.
Комуна (міська) — самоврядне середньовічне місто, міська республіка.
Кортеси (від ісп. cortes — королівський двір) — під час феодалізму органи станового
представництва в країнах Піренейського півострова. Спочатку в кортесах засідали лише
дворяни й духовенство. Згодом право посилати своїх депутатів отримали й міста. У роботі
кортесів Кастилії брало участь також вільне селянство, тоді як в Арагоні ця категорія
населення не мала свого представництва.
Курфюрсти — князі Священної Римської імперії, за якими було закріплено право
обирати імператора.
Лихварство — надання грошей у борг з умовою сплати відсотків при його погашенні.
Ліврейний почет — загони найманців, що отримували плату від свого лорда і мали з
ним письмовий договір про службу.
Лорд-протектор — специфічний англійський титул особи, що проголошувався
правителем держави або регентом короля.
Магдебурзьке право — одна з найпоширеніших систем міського самоврядування
доби Середньовіччя в Центральній Європі.
Майордом — старший управитель королівського палацу у Франкській державі
Меровінгів.
Міграція — переселення народів, груп людей або окремих осіб із місць постійного
проживання на нові землі.
Міняйло — особа, яка займалася обміном монет однієї держави на монети іншої в
Середньовіччі.
Монархія — форма державного правління, за якої вища державна влада повністю або
частково належить одній особі — монарху.
Монарх — одноосібний спадковий або (рідше) виборний глава держави в монархії.
Оброк — частина продуктів селянського господарства (зерно, худоба, птиця тощо),
яку селянин був зобов’язаний віддавати своєму сеньйору. Оброк міг бути і в грошовій
формі.
Особиста унія — об’єднання двох або більше самостійних монархічних держав у
союз з одним головою.
Паломництво — мандрівка віруючих до святих місць із метою спокутування гріхів,
подяки й поклоніння. Назва виникла від звички прочан привозити з Палестини пальмові
гілки.
Панщина — обов’язкові безоплатні роботи селян у господарстві сеньйора.
Папська область — територія держави папи римського в Центральній Італії, що
проіснувала до другої половини XIХ ст.
Парламент — найвища представницька, здебільшого виборна державна установа,
законодавчий орган ряду держав.
Патриціат — група сімей, що становила найзаможнішу привілейовану частину
населення середньовічних міст Західної Європи, правляча верхівка міста.
Плебеї (плебс) — нижча, найбідніша верства міського населення.
Погром — масові насильницькі дії, спрямовані проти певної групи населення,
виокремленої за релігійною, національною або іншою ознакою.
Реконкіста (від ісп. reconquista — відвоювання) — відвоювання народами
Піренейського півострова територій, захоплених арабами.
Рицар (від нім. Ritter — вершник, кінний воїн) — середньовічний шляхетський титул
у Європі. Започаткований франками у VIII ст. у зв’язку з переходом від народного пішого
війська до кінного війська васалів.
Романський стиль — напрям мистецтва XI—XII ст., у якому використовувалися
елементи римського мистецтва.
«Салічна правда» («Салічний закон») — збірник записів звичаєвого права
германського племені салічних (приморських) франків, одна з найбільш ранніх
«варварських правд». Латинською мовою називалася «закон», українською, за аналогією з
«Руською «правдою», — «правда».
Середні віки (Середньовіччя) — період всесвітньої історії між історією
Стародавнього світу і Новою історією.
Станово-представницька монархія — форма правління, централізована держава, де
влада монарха спирається на станово-представницькі органи влади. Стала проміжною
ланкою між монархією доби феодальної роздробленості й абсолютною монархією.
Столітня війна — низка збройних конфліктів між Англійським королівством із його
союзниками з одного боку та Французьким королівством і його союзниками — з іншого, що
тривала з 1337 до 1453 р.
Султан — титул монархів у деяких країнах Сходу.
Суспільний стан — велике об’єднання людей, умовно об’єднане своїм правовим та
економічним становищем у соціальній ієрархії.
Схизма — розкол християнської церкви.
Східна деспотія — особлива форма монархії, за якої правитель має необмежену
владу, є верховним власником землі, його особа освячується релігією. Склалася в
Стародавньому світі в країнах Сходу.
Таборити — представники радикальної течії гуситського руху.
Теократія (від грец. «боговладдя») — форма державного правління, за якої вся влада
належить духовенству або главі церкви, що обґрунтовується волею Бога. Передбачає
ототожнення світської та духовної влади, визначення основ діяльності державних установ і
суспільного життя панівною релігією.
Унія — об’єднання, союз.
Феод — земля, надана васалу сеньйором у користування з правом успадкування за
умови несення васалом служби на користь сеньйора.
Феодалізм — панівна за часів Середньовіччя в Західній і частково Центральній та
Східній Європі суспільно-господарська система.
«Феодальна драбина» — система взаємного підпорядкування серед феодалів,
заснована на відносинах сеньйор—васал.
Феодальна розробленість — поділ середньовічної держави на малі й великі
володіння, які не мали централізованої влади.
Французьке дворянство — привілейований стан феодального походження у Франції.
Халіф — «заступник пророка», титул правителя, водночас духовного глави
мусульман.
Хрестові походи — військові експедиції християн в XI—XV ст., що дали обітницю
звільнити Святу Землю від мусульман. Із 1096 до 1291 р. європейці здійснили вісім
хрестових походів до Святої Землі. Згодом назву «хрестові походи» застосовували щодо
релігійних війн, які вела католицька церква з метою захисту й поширення християнства.
Християнізація — процес особистого або групового, добровільного або примусового
переходу в християнство.
Церковна ієрархія — три ступені священства у християнстві — єпископи,
священики, диякони.
Яничари — турецька піхота. Формувалася переважно з християн, які ще дітьми
потрапили в полон і виховувалися як воїни, віддані султану та Аллаху.
Ярлик (тюрк. «указ») — грамота золотоординських ханів, що давала право на
управління князівствами або окремими областями.
