Пунктуаційну норму порушено в реченні
Обачність — оберіг розуму.
Життя прожити — не поле перейти.
Час — є лікарем на всі хвороби.
Обережність — підпора мудрості.
Пунктуаційну помилку допущено в реченні
Надія і Віра — мій човен і весла.
Бути вільним уміти розмовляти з волею.
Свобода — ось універсальний код.
Світла думка — незаперечна цінність.
Мій побратиме! Заспіваймо пісню.
Благословіть в дорогу, матері!
Куди пливеш мелодіє?
Не будемо, пісне, прощатись.
Готуйтеся, люди, бо скоро грудень.
Тобі, дочко, кажу, а ти, невістко, слухай.
Ховайтеся пироги, бо ми ваші вороги.
Коли проповідує лисиця, кури, бережіться!
Багато часу згаяно, на жаль.
Завтра певно, буде легше всім.
Тихий вечір йде, на щастя.
Справді, роботи немало навкруг.
Майбутнє, зрештою, залежить від нас.
По-перше думай, по-друге бери на себе відповідальність.
Ми, наприклад, упевнені в перемозі.
Справді, ми потребуємо нових рішень.
На цій землі родяться щедро правда й добро, мудрість і розум.
Дні наші ніби однакові, але водночас такі різні!
Полем річкою, гаєм милуймося.
До людей неси і посмішку, і сміх, і розраду, і пораду.
Зло, насильство, горе усе відступає перед мудрістю.
Сонце і її дитина — обидва матері здаються золотими.
Найцінніші три почуття: любов, дружба, співчутливість.
Мудрість має такі ознаки: терплячість, працелюбність, честь.
Нехтуючи честю, не вбережеш совісті.
Добро роби кожному не розмірковуючи.
Чорну душу не відмиєш, скупавши тіло.
Ґава покачавшись у снігу, не побіліє.
Небо розгорнуло свій намет — синій, широкий, глибокий.
Шелестять явори повиті першою росою.
Сплять сивиною закутані гори.
Рідний степ, широкий, вільний, став перед очима.
Як пройде негода, стане кращою погода.
Ви уявіть собі; я родився в степах.
Троянда не розквітне: її спалило сонце.
Листя жовтіє — поле смутніє.
«Цвіте терен»,— тихо ми співали.
«Це в нас пісня така,— забриніли бджолята.
Хочеться сусідові сказати: «За співаймо!»
Співаймо, щоб вічно жити у сяйві великих справ!