Із поеми О. Олеся «Княжа Україна» про смерть Олега

Із поеми О. Олеся «Княжа Україна» про смерть Олега

Після славного походу
На далекий Царгород
Князь в палатах бенкетує
І частує воєвод. <…>
Навкруги шумлять розмови
Про походи, про бої
Та про лицарів, що склали
Буйні голови свої,
Як колись човни у морі
Наплили на ланцюги,
Як стояли перед ними
І трусились вороги.
«О, ще нас не кинув Волос,
Ще нас милує Перун». Коли зирк —
в палати входить Сивий,
згорблений віщун. <…>
Князь встає і йде до діда.
«А чи знає мій віщун,
У якім бою стрілою
В мене кине бог Перун?»
«Не на крилах стріл Перуна
Принесеться смерть твоя,
Ти загинеш, славний князю,
Від коханого коня». <…>
І сказав Олег уранці:
«Не сідлайте більш коня!
Хай стоїть і їсть у стайні
До мого страшного дня».
Знов то тихо, то тривожно
Потекли за днями дні.
П’ятий рік уже минає
То в походах, то в війні.
Знов бенкет в палатах княжих,
Знов старшини й вояки
З запашним вином і медом
Держать підняті чарки.
Князь згадав бенкет колишній
І коханого коня...
«Приведіть його, — сказав він, —
Хоч на його гляну я».
«Вже давно дощі змивають,
А обсушують вітри
Його кості в чистім полі
Біля Лисої гори». <…>
І Олег у поле їде.
Вгледів кості, зліз з коня
І ногою став на череп...
Нагло виповзла змія.
Обвилась, вп’ялася в ногу!..
Скрикнув князь, і на коні
Він летить в свої палати,
Щоб погаснути в огні.
На високу Щекавицю
Князь зібрався у поход...
Йде, схилившись, за труною
Його військо і народ. [Олесь О. Княжа Україна: Минуле України в піснях: Поема. — К.: Веселка, 1991. — С. 33—36]