Із полемічного твору М. Смотрицького «Тренос або плач за Святою Східною Церквою»

Із полемічного твору М. Смотрицького «Тренос або плач за Святою Східною Церквою»

Горе мені, злиденній, ой леле, нещасній, звідусіль в добрах моїх обідраній, ой леле, на ганьбу тіла мого перед світом із шат роздягненій! <…> Руки в оковах, ярмо на шиї, пута на ногах, ланцюг на стегнах, меч над головою двосічний, вода під ногами глибока, огонь з боків невгасимий, звідусіль волання, звідусіль страх, звідусіль переслідування. біда в містах і селах, біда в полях і дібровах, біда в горах і в земних безоднях. <…> Колись королева, всьому світові люба, тепер усіма зневажена і спечалена.
Приступіть до мене, усі живі, всі народи, всі жителі землі! Послухайте голосіння мого. <…>
Діток народила і зростила, а вони зреклися мене, стали мені посміховиськом і глумом. Бо роздягли мене з шат моїх і голови моєї окрасу забрали Що більше! Вдень і вночі зазіхають на бідну душу мою і про згубу мою постійно мислять. <…>
Діток вродила, пильно їх ростила, а вони мене зреклися і привели до упадку.
Колись пані сходу і заходу сонця, півдня і північних країв, удень і вночі плачу. І сльози по щоках моїх, як потоки річкові, течуть: всі мене покинули, всі мною згордували. <…>
Сини і дочки мої, котрих зродила і зростила, зоставивши мене, пішли за тою, котра ними не боліла, аби з набутком із дорідності її насититись. Священиків моїх осліпило, пастирі мої, молодь моя здичавіла, дочки мої до розпусти вдались. І всі одним намислом, Бога і правду його занедбавши, на душу мою заповзялися. Роззявили пащеки свої, шиплять та скрегочуть на мене зубами своїми. <…>
Нещасна ж я мати! Що такого вчинила? За що незносні переслідування од власних своїх синів терплю? Що я смерті гідного скоїла? За що в здоров’ї своїм не чуюсь безпечна?
Одні мені недбальством шкодять, інші тяжкого глуму завдають. Ті переслідують незносно, а ті зрікаються вороже. У глибокому злі погрязнувши і його природі скорившись, мене занедбали. <…>
Я змучена і од усіх матерів нещасливіша. Бо куди не обернуся, всюди синів моїх на зради собі знаходжу. <…> Одні явні, інші таємні, декотрі підхлібством, а декотрі погрозою, усі, однак, одностайно на моє життя важать, усім одна мати в ненависті.
Чи ж маю боятися? Аж ніяк! Ось стою! Хай прийде хто і нагостреним залізом зомліле серце моє вразить! <…> Ліпша-бо смерть над життя мізерне, і миліше мені раз нагло вмерти, аніж з нечестивості синів своїх щодня скорботно вмирати. <…>
Ти, Царю вічно слави, неба і землі Владико! <…> Не допускай незбожним синам, аби з упадку матері своєї звеселилися. Однак, всемогутній Боже, не зразу навідай палицею пагуби беззаконня їхні, а утримай на деякий час заради мене простягнуту для помсти Твою правицю, бо я ще раз піду до них і спробую напутити їх — може, хоч під кінець життя свого отямляться і прийдуть та поклон, мені належний, оддадуть; і будучи з ними в згоді та обопільній любові, я перед лицем Твоїм стану і знову радісно і весело ім’я Твоє святе славити і звеличувати разом із ними буду. Отож, вже йду і Твоєї невимовної доброти прошу, зошли їм дар ласки і милосердності своєї. Розпали в них огонь любові Твоєї, аби, чуючи, зрозуміли, і, зрозумівши, прийняли, і, прийнявши, спокутували. [Джерела пружно б’ють: Хрестоматія з української літератури для 9 класу. — 2-ге вид. — К.: Освіта, 1998. — С. 71—73]

Запитання до документа
1) Що вам відомо про життя та діяльність М. Смотрицького?
2) Які питання піднімає автор у своєму творі? Чому саме їх?
3) Поясніть, чому «Плач» мав велику популярність в українських землях?