Із листа Г. Гинилевича до С. Добрянського про необхідність якнайширшого запровадження української мови в громадському житті й побуті (червень 1848 р.)

Із листа Г. Гинилевича до С. Добрянського про необхідність якнайширшого запровадження української мови в громадському житті й побуті (червень 1848 р.)

Не виставите собі, як тут, у Празі, усе пестро і мальовничо виглядає. Опріч різних уніформів гвардій тутешніх додайте народні убори різних слов’ян: сербів, кроатів, далматів, словенів, моравців, поляків, — яко русин в уборі сарматськім виступив гр. Отецький, — а будете мати образ слов’янського колориту. Кожний слов’янин один до другого у своїм язиці промовляє і якось ся розумієм; а най-но рік, два, а в зрозумінню одного слов’янина з другим, здає ми ся, не буде вже жадної трудності. <…>
Много нам, однако ж, ще потреба працювати, аби нашая милая руськая народовість так ся розвинула і вздвигла, як ту чеськая. Тому прошу і взиваю вас, вправляйтеся, кілько лиш можете, у руськім; бесідуйте межи собой по-руськи, призвичайте діти ваші до так милого і від слов’ян улюбленого язика; таже то не тільки вимагає від нас милість до народовості, але і власний пожиток, бо, як видите з укладів наших, урядники мусять по-руські говорити і писати, але теж і повноє для ваших дітей отворилося поле, де нам уже не будуть на заваді чужії насланники. <…> Для того іще раз взиваю <…>, най у ваших домах іншая мова не постане, як наша руська, най ваші діти з матернім молоком висисають замилування до любої нашої народовості і нашого над слов’янські краснішого язика. <…> Най жаден день не мине, у котрім би ваші діти поступки в язиці руським не учинили; не говоріть інакше до них, як лиш по-руськи, аби ся до того язика призвичаїли; прецінь і на научення ся інших язиків досить їм ще часу зістане. Не тільки поляки нам закидали, але і чехи ся нам дивують, що так наш язик занедбали. Жичив-бим собі, щоби всі наші, особливо священики, у Празі були, аби ся навчили шанувати і любити свою народовість, як ту кождий з слов’янських народів, хоть ані так історичних, ані так великих — п’ятнадцять мільйонів — свою народовість любить. [Франко І. Я. З 1848 року. Давні матеріали до оцінення заходів около польсько-руської угоди // Зібр. творів: У 50 т. — К., 1985. — Т. 46, кн. 1. — С. 330—332]

Запитання до документа
1) Як наведене джерело відображає зростання національної свідомості українців під час революції 1848—1849 рр.?
2) Які заходи пропонує автор джерела для відродження української мови? Поміркуйте, чи достатньо було б реалізації цих заходів для відродження української мови в громадському житті й побуті.
3) У чому ви вбачаєте актуальність цього документа для нашого часу?