Зі спогадів О. Кошиця про шкільну освіту в Україні

Зі спогадів О. Кошиця про шкільну освіту в Україні

Це була церковна школа 1860—1880 років. Курс її був такий: сперш слов’янська грамота й письмо, підручник — слов’янський буквар, видання, здається, Київської лаври. Далі читання часослова, потім псалтиря, далі апостола. Кожна з цих книжок являла собою, так би мовити, окремий курс. <…> Одночасно з цим ішло вивчення «гражданського письма» (не церковного). <…> Далі — читання по якомусь букварю (не пам’ятаю), а потім «Родноє слово» Ушинського. Попутно з цим — арифметика (рахівництво) — «цихрики», включно про всі чотири правила. Таким робом ішли начебто два окремих курси науки: головний — слов’янщина, із псалтирями тощо, і побічний — «гражданська грамота» (російською мовою) і арифметика. <…>
...Школа містилася в маленькій хатці біля церкви. Ця звичайна селянська хатка з малими віконцями була, як водиться, розділена сіньми надвоє. <…> В одній кімнаті містилася нижча, так би мовити, група: буквар, часословець; у другій була вища група — псалтир, апостол, «Родноє слово», арифметика. <…> Загально було в хаті близько тринадцяти дітей, а через те повітря було дуже тяжке. <…>
Уся школа на весь голос, якомога голосніше, кричала — читала свої букварі, часословці, псалтирі і т. д. А по хаті ходив старший — помічник Балана Іван Нещадим із довгою лінійкою в руках. Він тою лінійкою бив, ходячи, зо всієї сили по столах і кричав: «Читайте! Читайте!», цебто підганяв коло плуга. <…>
Писалось у школі таким приладдям. Брався шматок паперу (річ дуже коштовна в ті часи, особливо для села), прикладався до гарячої груби (а дома в нас до самовара), і по ньому водилося шматком воску. Папір таким робом провощувався. Далі його лініювали чим-небудь гострим (частіше за все цвяхом) під квадратик або лінійку. Далі — розводилась у пляшечці або в мисочці крейда, вмочалось у крейду гусяче перо й писалось по навощеному паперу. Коли написане було непотрібне — його стирали і мокрою шматою, і папір, таким робом, міг служити дуже довго. <…>
Кожний учень мав своє завдання (урок), бо групових занять не було. У кінці тижня ті завдання вислухувались, — і тут же була й «нагорода» за невивчене, як також за всякі провини дисциплінарного характеру протягом тижня. Усіх школярів збирали в ту хату, де була старша група. <…> По черзі викликали кого слід, той спускав штанята, лягав на ослона, а вчитель чи старший давали йому кілька різок — досить міцно. Звичайно, після цього були сльози, хоча били не дуже, так що плакали, мабуть, скорше од сорому. <…>
Цікаво ще було, як святкувалось у школі закінчення того чи іншого курсу (ступеня), цебто коли дочитана до кінця і вислухана яка книжка: «Часословець» чи «Апостол». Тоді отакий «укінчений студент» приходив до школи з батьком дякувати вчителю за науку. Подяка була грішми (скілько хто міг, мабуть, копійки які) і натурою: хліб, курка, цукор, яблука або кухлик меду, а іноді добрий шматок полотна — це для вчителя від батька. А від школяра товаришам — горщик каші пшоняної, крутої, звареної з картоплею. [Кошиць О. Спогади. — К., 1995. — С. 47—49]

Запитання до документа
1) Як наведене джерело відображає становище шкільної освіти в другій половині ХІХ ст.?
2) Який вигляд мало шкільне приміщення?
3) Які знання можна було здобути в такій школі?
4) Дайте власну оцінку розвитку шкільної освіти в Україні в другій половини ХІХ ст.