Відповідає, зітхнувши, а мова з дна серця виходить:
«О богине, коли б розповів я з самого початку
Й час якби в тебе знайшовся нещасть наших слухати повість,
Скоро б і день закінчив, Олімп зачиняючи, Веспер.
Ще як по різних морях ми пливли з стародавньої Трої,—
Може, й до ваших ушей тої Трої ім'я досягнуло,—
Аж до лівійського берега буря страшна нас загнала.
Я — той побожний Еней, що пенатів від ворога вирвав;
На кораблі їх везу, і до зір моя слава сягає.
Я батьківщини шукаю, Італії, роду шукаю,
Що від Юпітера вийшов найвищого. Сів я на двадцять
Суден на морі фрігійському. Мати богиня вказала
Шлях, і я долі послухав. З ним сім лиш зосталось, розбитих
Евром і морем. І от, сіромаха, чужинцем блукаю
Я у пустині лівійській, з Європи і з Азії гнаний».