Тугі, кошлаті гриви хлюпали в груди, повивали ноги, хапали за високо зведені копита й тягли в глибінь. 

Служки носили безліч страв: тетереви, гуси, журавлі, голуби, кури; всілякі напої: вино, мед, чистий і варений з корінням, квас. 

Дівчата пряли починки, вишивали, готували сорочки на придане. 

Скільки дозорців з нудьги полювало за лисом, а жодному не вдалося влучити. 

Розрізняють три види складносурядних речень: зі сполучниками єднальними, протиставними та розділовими. 

Складне речення має дві або більше граматичні основи. 

У складносурядному реченні одна частина головна, а друга — підрядна. 

Складні речення поділяються на сполучникові і безсполучникові. 

Вони робили собі курбало у потоці, глибоке місце, і, роздягшись, бовталися в нім. (Просте речення з однорідними присудками.) 

Він пострибає і, розуміється, злякається й почне плакати. (Складне речення.) 

Човен висувається з-під верболозу чорним клинцем, і на воду сповзає дядькова тінь. (Просте речення з однорідними присудками.) 

Пісні, здається, гойдалися з нею ще у колисці, хлюпались у купелі, родились у її грудях. (Складне речення.) 

На клумбі цвіли жоржини, чорнобривці, пахло прив’ялим духом полину. 

Ось і хата дядька Себастіяна, на ній темніє велике гніздо, зверху в ньому живуть лелеки, під низом — горобці. 

Там вогко, сіно пахне цвіллю. 

Івана гукали од хати, але він того не слухав. 

На городі — картопля і соняшники, а просто над самою річечкою — якась комірчина. 

А довкіл: ні в лісі, ні на річці — ані лялечки, тільки луна котиться. 

Знову там і сям сяйнули зморені голоси повзиків, скупо озвались пищухи. 

На іржання білого коня коротким клекотом обізвався лелека — клекіт захлинувся в урочистій задумі. 

Іван підійшов до вже зарослого окопу: прилетів раптом до того окопу і впав на одну з квіток лахматий джміль. 

Пахло далеким вітром, якого звечора не було. 

Книжна мудрість свята, її не потяти шаблею і з гармати не встрілити. 

Сироватка рвонувся, але якась владна сила зупинила його, не дала схопитися на ноги. 

На грядках червоно виблискують скиби, а в борознах біліє опалий цвіт. 

Ще дивен дим, і хата ще казкова, і ще ніяк нічого ще не звуть. 

Город копати було ще рано, але Миколка наточив рашпілем лопату, набив на граблі нового держака та й пішов згрібати під яблунями торішнє листя. 

Вдень сонце пече немилосердно козацьке тіло, а вночі холодна вільгість пронизує до кісток. 

Ви побачите сонячно розтрушений на снігу ліщиновий цвіт, а під снігом почуєте зненацька якийсь схлип. 

А пісок дедалі сипучіший, і мотоцикл з льоту раз у раз шугає в нього. 

Скинеться зрідка у воді рибина, або нічний птах залопоче у темряві крилами. 

Загадка — це чарівний світ поетичної таємниці, і в цьому світі мороз поєднаний народною фантазією з весною. 

Соснове гілля пошпигувало голками в щоки й крізь одяг чіпляло вологу лоскотну павутину на лоб, на вуха, на щоки, а плечі холодила роса. 

Не знайшли чай, чи ліньки було шукати. 

Огонь пішов по жилах хлопця, і він ясно одчув у собі, ніби од сну пробудившись, одчув творця, художника. 

Якась вона добра була в той день, і її доброта проглядала чи не в кожному слові. 

Темніли стрілки щавлю, та смачно вабила конюшина. (Складносурядне речення протиставним сполучником.) 

Або сина його виженуть із гімназії, не давши йому докінчити курсу, або нехай він, батько, висіче сина різками таки тут, у Полтаві в гімназії. (Складносурядне речення з єднальним сполучником.) 

Розмножують горицвіт свіжозібраним насінням, та схожість його невисока. (Складносурядне речення з протиставним сполучником.) 

Колись на вершечку могили ще лежав велетенськип гранітний валун, і з нього було видно далі, аж за Дніпро, але його розтрощили блискавиці. (Складносурядне речення з розділовим сполучником.) 

Шибки мов у пропасниці тремтять від ревиська моторів і стіни так само вібрують. 

Витьохкував у березі соловей і десь співали дівчата. 

Безлисті чорні дуби та гриби в лісі рельєфно чіткі і в прогалинах між стовбурами погляд летить далеко. 

Навкруги була пустка самотній ліс і не видно було живої душі. 

Кожен розповідав про найцікавіші бувальці, і в них вимальовувався колективний життєпис, переснований родинними турботами та вболіваннями. 

Небо над степом чисте і літак, як рибина, пішов угору, крізь прозору океанну блакить. 

Палить сонце, і весь простір завуальовано інеєм. 

Блискають тільки гострі, колючі згуки, і дрібно сиплеться регіт на металеву дошку, як шріт.