У складнопідрядному реченні частини, що мають свої граматичні основи, відносно рівноправні. 

У складносурядному реченні одна частина головна, а друга — підрядна. 

Складне речення має дві (або більше) граматичні основи. 

Складні речення поділяються на два види: складносурядні та складнопідрядні. 

Орда просувалась і просувалась, вона хотіла накрити чорними крилами Україну. 

Ніхто з присутніх не згадував сумних історій, бо це трапезування мало очистити всіх і об’єднати. 

Кожен розповідав про найцікавіші бувальці, і в них вимальовувався колективний життєпис, переснований родинними турботами та вболіваннями. 

Нестор ціпенів від страху, притулившись чолом до шибки, та відірвати погляду від вулиці не міг. 

На клумбі цвіли жоржини, чорнобривці, пахло прив’ялим духом полину. 

Дівчата пряли починки, вишивали, готували сорочки на придане. 

Сонце сиділо вже в недалекому клені і наче розчісувало гілляччям своє золоте волосся. 

Тугі, кошлаті гриви хлюпали в груди, повивали ноги, хапали за високо зведені копита й тягли в глибінь. 

Уже одних колядників забрали війни, других — сира земля, а треті стали дідами. 

Перед ним відслонилося море, і було воно фосфорично осяяне, мерехке, повне німого руху й трепету. 

Степ лежить тихий, повитий млою, і силует вітродвигуна на далекім відділку маячить якось небуденно. 

Сонце вже сховалося, зі сходу наповзають тихі сутінки, рівно куриться димок на погоду. 

Частіше задувають вітри з півночі, і сива трава на солончаках біжить, як вода. 

Незабаром капітан зі своїм юним радистом уже був на борту, серед практикантів: причал зрушився з місця й поплив од них разом із кремезною постаттю Сухомлина. 

А полуниці довкола в рясній росі, і роса на них крапеляста, велика, мов полуниці!.. 

А тепер уже й полігона нема, і безмежні степові простори нині вільно відкриті для чабанських отар. 

Сиджу і слухаю, як народжується вітер. 

І так мені хочеться піти в лісову далечінь, побачити з якогось незнайомого берега отих, наче зі срібла вилитих, лебедів, подивитись на їхні співучі крила. 

Служки носили безліч страв: тетереви, гуси, журавлі, голуби, кури; всілякі напої: вино, мед, чистий і варений з корінням, квас. 

І на цих високих пам’ятниках спочивають не тільки запізнілі перелітні птахи, а й, здається, у надвечірніх сутінках дрімають обважнілі хмари. 

Вітер промчав, улігся, і надріччя взялося сивиною. (Складне речення, частини якого поєднані безсполучниковим зв’язком.) 

Гойднулась і побігла з-під верболозів хвиля, підкотилась під місяць, колихнула його, і він зробився спочатку довгий і плескатий, а згодом знов покруглішав. (Складнопідрядне речення з єднальними відношеннями.) 

Подвір’я аж сяяло чистотою, і острівці квітів цвіли по ньому там і там. (Складносурядне речення з єднальними відношеннями.) 

А зійдеш на пагороб — і перед тобою вдалині, за маревом сонця, блакитніє оте високе, вершечок мрії дитячої. (Просте речення з однорідними присудками.) 

Город копати було ще рано, але Миколка наточив рашпілем лопату, набив на граблі нового держака та й пішов згрібати під яблунями торішнє листя. 

Якась вона добра була в той день, і її доброта проглядала чи не в кожному слові. 

Соснове гілля пошпигувало голками в щоки й крізь одяг чіпляло вологу лоскотну павутину на лоб, на вуха, на щоки, а плечі холодила роса. 

На грядках червоно виблискують скиби, а в борознах біліє опалий цвіт.  

Де-не-де біля вирв синіє безводний полин чи кущиться пахучий чебрець. 

Там тільки павуки та обламані щогли, та пухлинами повидувалась від вибухів сталева палуба. 

Мине час, і піде вода аж за Перекоп. 

Птахи по надбережжю гуртуються відлітати у вирій, а деякі вже й рушили. 

Я сідаю на дві години набивати порожні гільзи, і це фактично є вже початок полювання. 

Десь на обрії, ніби в темному величезному проваллі, зрідка зривалися білі сухі зірниці, а грому не чути було ні разу. 

Вогонь пішов по жилах хлопця, і він ясно відчув у собі, ніби од сну пробудившись, одчув творця, художника. 

Жартує Василинка, і Ліні навіть у тутешньому жарті чується атмосфера життя своєрідного, їй не доступного. 

Яблука, налляті холодним соком, світяться і їх видно здалеку. 

Срібно-холодні роси слалися, і дикі кози, стрункі й полохливі, виходили пастись на полянку. 

Добрі коні виплуганились на дорогу і один із Шаламаєнків, надуваючи щоки, здивовано витріщився на Богдана, штовхнув ліктем брата й зареготав. 

І справді на прибережнім сухопутті звиваються посірілі в’юни і вигинаються носаті щупаки. 

Удосвіта знов загули на морозі сосни, і закричали півні на горищах. 

Безлисті чорні дуби та гриби в лісі рельєфно чіткі, і в прогалинах між стовбурами погляд летить далеко. 

Шибки мов у пропасниці тремтять від ревиська моторів, і стіни так само вібрують. 

Палить сонце, і весь простір завуальовано інеєм.