Сумно й смутно людині, коли висихає і сліпне уява, коли, обертаючись до найдорожчих джерел дитинства та отроцтва, нічого не бачить вона дорогого. 

Проте маленька пташина, ця пухнаста кулька життя, що майже цілком уміщалася в моїй жмені, виявилась завзятою і не хотіла без бою віддаватись. 

Скресання криги завжди свято для дітвори і тривога для матерів: хоч скільки кажи, хоч скільки грози, а неодмінно ж якийсь отряха захоче прокататись на крижині. 

Коли б його пустити з косою, він обкосив би всю земну кулю, аби тільки була добра трава та хліб і каша. 

Син тим часом став розпитувати про життя, і батько, заохочений його цікавістю, незабаром гомонів уже про те, що найдошкульніше його пече: про настриг вовни в цьому році та про випаси, що їх дедалі скорочують. 

Мати, що якраз готувала сніданок, мимоволі задивилась на ранкове світило: нічого кращого у світі немає за схід сонця! 

Убрання у беріз начебто не з окремих листочків виткане, а склепане із шарудливих монеток, і ця невойовнича жіноча кольчуга постійно в русі, постійно в живій сумовитій музиці. 

Оксамитний холоднуватий вітер ворушиться навколо нас, під колесами попискують вологі колії, у долинках нам переходять дорогу клапті туману — і ніде ні лялечки, тільки зажурені верби обабіч дороги, тільки місяць і зорі вгорі. 

Але ще важче, мабуть, було б уявити самим чумакам, що котрийсь із їхніх нащадків стане крилатим, літатиме в небі, стрибатиме вночі з парашутом з таких висот, де лютує мороз, у той час як земля дихає теплом повного літа. 

Михайло якраз натрапив на ту розмову чи суперечку, встряв у неї й почав доводити інспекторові, що він не має права лаяти учнів, і сказав щось образливе для самого інспектора. 

З відльотом табуна гусак раптом відчув, як ніч раптом поважчала і стала тиснути своєю мокрою темінню гусака до гнізда, темінь залазила йому в спину і крила, наче хотіла сховатися в ньому і хотіла обсохнути в його пір’ї. 

Сніги зацвіли так, як іще не цвіли досі, і сяйво розквітлих снігів наче аж гримить нестримною радістю, і все довкола перейнялось її настроєм — дерево і пташка, протоптана до колодязя стежка й людина, що йде з відрами по воду. 

Наступила та передвечірня пора, коли повітря стає джерельно-прозорим, і навіть якісь непомітні досі тоненькі дубчики, що там і сям стриміли у заплавах, набрали соковитих контурів і непорушно відбилися на воді, створюючи враження бездонної глибини. 

Тут росли колючі кущі терну, шипшини та глоду, красувалися й дозрівали на вітах ламкої крушини темно-червоні ягоди, що їх у народі звуть вовчими. 

Їжак розпростався, просунувся безшелесно вперед, завмер, чатуючи небезпеку, ще прокотився… став, наче спіткнувся об невидиму перешкоду, й діти не кинулися за ним, не наполохали, бо конче хотіли знати, куди побіжить і куди приведе їх. 

Кінь долає течію тугу, як напнуте полотно, й тут, на попутному полотні течії, грають білі лебеді, схожі на розквітлі на воді лілеї; тепер ви пливете поміж цих лебединих лілей, скоро запливаєте в протоку, тут немов кладовище напівзатонулих корчів і стовбурів. 

Помилки бути не могло: та маленька смоляно-чорна посудинка, що її першої миті Тоня й не впізнала без вітрильця, то ж їхній був човник, їхній баркасик, що його тепер вітер тихо, ледь помітно, але безповоротно відгонив у море. 

Тоді поїхали далі, і дорога здавалася далекою-далекою, бо ніхто ще не відав, де спіткають вони блукливого князя Івана Берладника; та Долгорукий і не квапився, складалося враження, ніби кружляє він, заточуючи великі кола, щоб охопити якомога більше своєї землі, придивитися до неї пильніше. 

Я дивився у велике широке вікно, крізь яке було видно не тільки західну частину міста, але й дальні, осяяні ясним весняним сонцем гаї та діброви понад річкою Ворсклою, і укладав собі літні плани. 

Пісня коників-стрибунців начебто розклеюється на масу відтінків, серед яких усе виразнішими чуються оті — доісторичні, предковічні, які мають виражати щось просте й до¬ступне, ще з миті, коли твердь відділилась від води. 

А в цей час наді мною твориться диво: хтось невидимий смичком провів по синьому піднебессі, по білих хмарах, і вони забриніли, як скрипки. 

Я відриваю голову від землі, а біля мене аж перехитується од сміху Люба, у її руці погойдується чимсь напакована торбинка, і дівчинка кладе її на те саме місце, до якого тиснулось моє вухо. 

Мовчала трава, мовчало віддалік громаддя копиць, схожих на вершників, що поснули з піднятими забралами, усе потонуло в безобрійній німій тиші. 

Коні чвалають по калюжах, у повітрі свіжа вологість, де-не-де блимають далекі вогники. 

Таємниці природи всюди, тільки розпізнати їх зумій, і неодмінно збирати їх треба до схід сонця, коли зілля ще в росі, коли воно чисте. 

Ураз усе покращало біля мене: і ясени з блакитними тінями й зеленим шумом, і нагорблена клуня з чотирма вітрами, і скрипливі ворота, од яких піде в щось гарне моя дорога, і маківки, що бринять і бринять на городі, і навіть ледачі гарбузи, що повдягали різнобарвні сорочки та й, лежачи, вихваляються ними. 

Лось знав, що то тріщить стара гілляка на дубі, усохла, кощава, їй давно вже б треба впасти, а вона не падала, з дивною впертістю тримаючись за стовбур. 

Вишнево-яблуневі садки, ще сьогодні зранку такі змерзлі, подобрішали, потеплішали, й село звеселіло, людські обличчя погіднішими стали. 

[ ], ( ), ( ), [ ], ( ). 

[ ], ( ), [ ], ( ), ( ). 

[ ], ( ), ( ), ( ). 

[ ], ( ), [ ], ( ). 

сурядний і безсполучниковий 

сурядний і підрядний 

сурядний, підрядний і безсполучниковий 

підрядний і безсполучниковий 

із трьох 

із двох 

з п’яти 

із чотирьох 

Літаки йшли на такій висоті, що їх не видно було, і гул їхній теж ледве долинав і здавалося, що то мовби сама земля вивергає із себе ті оранжеві, червоно-бурі, якихось марсіанських кольорів вулкани. 

Обережні й лякливі, сарни належали лісовій гущавині, належали таємниці, і я звідав таке відчуття, наче ця заказана таємниця постала переді мною наяву, тепер я можу приглянутись до неї пильніше. 

Низькі чорні хмари, здавалося, стояли нерухомо, але по тому, як вони час від часу засмолювали негусті дрібні зорі і як ті зорі знову ненадовго з’являлися, Климко здогадувався, що хмари біжать. 

Перше, що побачив Климко, коли розплющив очі, було велике, рівно обведене коло червоного сонця у вікні; воно світило мов крізь морок, і хлопчик став пригадувати, де він.  

Із часу втечі з полону Добриня рідко згадував свого господаря, навіть зринала було думка, що вже ніколи з ним не зустрінеться, що він або загинув, або якщо вижив, пішов далі з Батиєм. 

Завойовники засилають відвідачів у ті місті і племена, які хочуть підкоритися, підмовляють обложених піддатися, а, якщо ті не погоджуються, знаходять зрадників, які допомагають проникнути в городище чи в місто. 

Ліс темнів за яром, і, коли ми наблизились, то помітили, що зблизька він світліший. 

Між лісом і струмком простелилась долонька лугу, й коли йти по траві, то з-під ніг весь час вискакують прозорокрилі коники.