Василь Стефаник належить до
«братства тарасівців»
«Руської трійці»
Кирило-Мефодіївського братства
київських неокласиків
«Покутської трійці»
Новела «Камінний хрест» написана в руслі
романтизму
сентименталізму
експресіонізму
постмодернізму
імпресіонізму
У центрі психологічної новели «Камінний хрест» — образ
хреста
Америки
горба
землі
Івана Дідуха
Прізвище головного героя новели «Камінний хрест» вказує на
споконвічне хліборобське коріння
безпросвітну бідність
світське походження
матеріальну нужду
глибоку старість
У творі «Камінний хрест» порушено всі названі проблеми, ОКРІМ
економічної хвилі еміграції
влади землі над людиною
кохання і зради
зв’язку з рідною землею
життя і смерті
Символом страдницької хліборобської праці в новелі «Камінний хрест» є
каміння
хата
хрест
село
кінь
Образ Івана Дідуха нагадує міфічного
Прометея
Геракла
Велеса
Ярила
Сізіфа
Найвищий вияв туги через розлуку з рідним краєм передано у рядку
Чим старівся, тим тяжче було йому... сходити з горба.
Гостей у Івана повна хата, ґазди і ґаздині.
Як уходили назад до хати, то ціла хата заридала.
Плоти попри дороги тріщали і падали — всі люди випроваджували Івана.
Одна сльоза котилася по лиці, як перла по скалі.
Установіть відповідність.
експозиція
зав’язка
кульмінація
розв’язка
«Вік свій збув на тім горбі. Чим старівся, тим тяжче було йому, поломаному, сходити з горба».
«Ймив стару за шию і пустився з неню в танець... Люди задеревіли, а Іван термосив жінкою, як би не мав уже гадки пустити її живу з рук».
«Видиш, стара, наш хрестик? Там є вибито і твоє намено. Не біси, є і моє, і твоє».
«Блимає той камінь, мертвими блисками, відбитими від сходу і заходу сонця, і кам’яними очима своїми глядить на живу воду і сумує».
«Ця земля не годна стільки народу здержати та й стільки біди витримати».
напружені жили
хатній поріг
камінь
могила
бездушність природи
рідна домівка
тяжка праця
далекий невідомий край
українська гостинність
банувати
файно
патороч
данець
танок
гарно
клопіт
бігати
шкодувати
порівняння
метафора
постійний епітет
гіпербола
«Плоти попри дороги тріщали і падали — всі люди випроваджували Івана».
«...сивими очима хотів навіки закопати в серцях гостей свою просьбу».
«Іван та й Михайло отак співали за молодії літа...»
«Вбігли сини і силоміць винесли обох із хати».
«Одна сльоза котилася по лиці, як перла по скалі.»