Традиційне дозвілля української молоді
(1—5) Молодіжне дозвілля — особлива царина духовної культури нашого народу. Це не лише спілкування між юнаками та дівчатами, але й важлива форма виховання,
засвоєння традиційної моралі, успадкування мистецьких набутків. На вечорницях і досвітках юнки не тільки веселились і розважались, але й пряли, шили, вишивали, дерли пір’я, писали писанки, а на Гуцульщині й толокували — лущили кукурудзу, шаткували капусту тощо.
(6—9) Хлопці різьбили, лагодили дрібний реманент, допомагали дівчатам ремонтувати гребені, прядки. Щоправда, робили це здебільшого в будні дні й особливо в запусти, коли християнська мораль забороняла веселитися. На свята й вихідні влаштовували забави, ігри, танцювали, співали, збиралися «на складчину».
(10—12) Вечорниці, як і досвітки, влаштовували в осінньо-зимовий період, коли настигали холоди й коротшали дні; натомість «колоди» чи «вулиці», коли молодь збиралася на гулі просто неба, тривали з середини весни і до середини осені.
(13—23) Символічно межею «літніх колод», коли юнь уже завершувала свої гулі на природі, було свято Семена (14 вересня) (а започатковувались вони після Великодніх свят). Після цього дівочі та парубочі гурти, зібравшись на сходини, вирішували, в кого будуть квартирувати (наймати) хату для вечорниць. Тут же привселюдно парубки й дівчата обирали своїх ватагів. Хлопці таємним голосуванням визначали, хто буде «ватагою» чи «березою»; переважно це мали бути веселі, компанійські юнаки з організаторськими здібностями, які мали авторитет серед молоді. Дівчата з-поміж себе вибирали «отаманшу» — найповажнішу дівчину, яка впродовж усього сезону, як і «ватага», керувала вечорницями. Вони мали необмежене право вирішувати всі справи молодіжного дозвілля,
збирати юначі гурти на спільні толоки: лагодити шляхи, копати гуртівні криниці, допомагати бідним людям тощо.
(24—31) Керівники і парубочих, і дівочих ватаг обиралися щорічно. Якщо хтось не міг упоратися з покладеними на нього обов’язками, громада мала право його переобрати. «Ватазі» у свою чергу дозволялося оголошувати присуди бешкетникам чи порушникам усталених канонів: якщо хлопець лихословив, з’являвся напідпитку, ображав дівчат чи збезчестив юнку, грубіянив, сварився з «вечорничками», «ватага» робив попередження, а часом навіть вилучав з гурту, тобто позбавляв права з’являтися на молодіжні гулі, що було для неслухнявців найбільшою карою. Крім того, «береза» був найавторитетнішим суддею і в обряді «посвяти в парубоцтво».
(32—36) «Ватага» з «отаманшею» спільно вирішували, де і в кого найматимуть вечорницьку оселю. Здебільшого квартирували хату в самотньої вдови. Парубки зобов’язувалися забезпечити її паливом на зиму, а дівчата мали постійно прибирати світлицю. За обопільною згодою визначали дні, коли збиратимуться на вечорниці та досвітки чи організовуватимуть «складчину».
(37—43) Оскільки осінньо-зимовий період вельми багатий на свята, то молодь, щоб якнайкраще відзначити їх, влаштовувала колективні застілля, котрі називали «складчинами». Юнки приносили харчі й готували обрядові страви, а хлопці купували медівку й наймали музик. Зазвичай на святкові розваги не приймали одружених чоловіків та жінок. Як засвідчують етнографічні джерела, нерідко таких сміливців піднімали на кпини або ж виставляли за двері. Найвідоміші складчини припадали на переддень постів, на різдвяно-новорічні празники.
(44—48) Традиційно на вечорниці молодь збиралася звечора, а закінчувались вони опівночі. На досвітки залишалися з переночівком. Господиня оселі дозволяла внести у хату солому, якою застеляли долівку, а зверху покривали домотканим рядном. Це і було місце переночівки, а вдосвіта дівчата бралися за роботу — пряли пряжу. Здебільшого досвітки влаштовувалися в піст.
(49—54) Відомо, що на вечорницях практикували спільну ночівлю молоді. Особливо поширена була ця практика на Поліссі, Полтавщині, Харківщині, Чернігівщині, Слобожанщині. На Правобережній Україні такого звичаю не зафіксовано. У відомостях, де знаходимо інформацію про спільну ночівлю української молоді на досвітках і вечорницях, трапляються досить протилежні судження щодо її моральності: від переконання в безневинності до впевненості в абсолютній розбещеності подібної практики.
(55—64) Важливо усвідомлювати, що молодіжне дозвілля (вечорниці, досвітки та «літні колоди») не було винятково розвагою: юнаки й дівчата були, як кажуть, «на виду», що допомагало краще розпізнати одне одного, виявити й позитивні, і негативні риси характеру. Тобто однією з найголовніших функцій українських вечорниць було створення сприятливих умов саме для вибору шлюбного партнера. Зосібна це стосувалося юнок, адже на вечорницях кожна засвідчувала, на що вона здатна: гарно прясти чи вишивати, або ж над усе полюбляла розваги. Відтак створювалася громадська опінія про майбутню дружину. Це стосувалось і хлопців. Отже, на таких зібраннях не тільки переймався кращий досвід, але й закріплювалися навики до праці, кукібливості, норми громадських взаємин, вироблялися стереотипи «позитивного героя», котрі свідомо чи підсвідомо ставали нормою і життєвою потребою.
За В. Скуратівським