Прочитайте текст (цифри в дужках позначають номери рядків) і виконайте завдання 29—33.
Геніальна примітивістка
(1—2) Геніальна художниця Катерина Білокур побачила світ 7 грудня 1901 р.
на день Св. Катерини. Було це в далекому с. Богданівка Яготинського району.
(3—8) Ні про яке навчання єдиної донечки батьки й чути не хотіли. Не тому, що
треба платити, вони були заможними, — борони Боже, тоді може й заміж не вийти!
Букви дівчинка вивчила сама на печі. А ще вчилася, коли молодший брат робив
уроки. Хлопець — не дівчина, її місце за прялкою, а його наука не зіпсує, тільки
в люди виведе. Гриць дуже любив коней, і одного разу Катря намалювала в його зо-
шиті коней. З цього часу навіть брати в руки братові зошити, книги було заборонено.
(9—14) Катрі так горіло малювати, але на чому? Чим? От і вкрала дівчинка в ма-
тері шмат білого полотна і вуглиною намалювала. Так і повелося: намалює Катря
квіти на полотні, потім випере — і знову намалює. Ховалася вона з малюнками, але
селом пішла чутка, що дочка Білокурів причинна. І благали її, і лякали, що жоден
парубок її заміж не візьме, але їй і не кортіло. Тоді батьки почали так завантажувати
дочку роботою, щоб ніколи було й гадати про малювання.
(15—16) На якийсь час батьки ожили: закохалася Катря, велося до весілля. Але
коханий про малюнки й чути не бажав, тому з весіллям не склалося.
(17—19) Якось до їхнього села приїхала жити родина вчителів. Прийшла до них
Катря, побачила збірник Шевченка — і наче хто дання дав, наче дроком напоїв. Хо-
дила Катря до родини Куликів, брала в них уроки читання, малювання.
(20—24) Двічі тікала з дому до художніх шкіл Миргорода, Києва, але кому потріб-
на людина без довідки про освіту? Тому дівчина опановувала образотворче мистецтво
самотужки, поступово відкриваючи таємниці техніки живопису. Білокур належить
до представників так званого «наївного мистецтва» — групи художників, що стали
частиною загального мистецького процесу, не здобувши академічної освіти.
(25—28) Катерина Білокур не робила ескізів до своїх картин і не писала етюдів.
Вона одразу творила наживо: на зафарбованому полотні вимальовувала деталь за де-
таллю відповідно до творчого задуму. Цей прийом властивий народним майстрам
і недосяжний для художників професійного станкового живопису.
(29—33) Пізньої осені 1934 року Катерина заявила батькам: «Буду художни-
ком!» — «Зроду-віку в нашому селі художників не було, а ти ж ще й баба!» — про-
лунало майже дуетом. Від обурення батько кілька разів ударив дочку — та побігла
топитися. Із крижаної води мати її ледве витягла, довго відволодувала. Після цього
інвалідність: ноги пухли, крутили, відмовлялись ходити.
(34—38) А як же без ходіння? Катря малювала картини не в приміщенні, а на по-
вітрі, весь час переносячи мольберт із місця на місце, поволі заповнюючи все по-
лотно написаними з натури мотивами згідно із заздалегідь продуманою до деталей
композицією. Усе життя квіти малювала, але жодної не зірвала. Ходила в байраки
за 20 кілометрів, аби змалювати чар-зілля.
(39—41) Катерина працювала олійними фарбами. Сама робила пензлі, вибираючи
з котячого хвоста волосини однакової довжини. Для кожної фарби — свій пензлик.
Самотужки опанувала техніку ґрунтування полотна.
(42) «Роби, як знаєш!» — махнув рукою батько.
(43—50) Якось по радіо почула Катря, як Оксана Петрусенко виводила «Чи я в лузі
не калина була?». Написала вона листа співачці. Оксана ж нікому не могла відмовити:
звернулася до закоханого в неї Павла Тичини, аби допомогти Білокур. З цього часу
почалися виставки полотен художниці, яка жодного дня ніде не вчилася. У 40-х роках
її картини були представлені на виставках у Полтаві, а згодом у Києві. У 1949 році
Катерина Білокур стала членом Спілки художників України. У 1951 році нагородже-
на орденом «Знак Пошани», одержала звання Заслуженого діяча мистецтв України.
У 1956-му одержала звання Народного художника України.
(51—52) Її картини — осанна квітам. Окрім квітів, Катерина Білокур малювала
пейзажі та портрети.
(53—55) Коли в 1954 р. картини Білокур у Парижі побачив Пабло Пікассо, він
сказав: «Якби у нас була такого рівня майстерності художниця, ми б змусили про
неї заговорити весь світ!»
За Г. Черкаською
Прочитайте інформацію з Вікіпедії та виконайте завдання 29.
Примітивізм (від лат. primitivus — початковий, первісний) — художня сти-
лістика, для якої характерні спрощені, зазвичай пласкі, форми, локальні, чисті
кольори, відсутність повітряної перспективи та інших ознак академізму; тен-
денція в мистецтві, яка виникла наприкінці 19-го — на початку 20-го століття,
основною ознакою якої є свідоме, навмисне спрощення художніх засобів, звертання
до різноманітних форм примітивного мистецтва — народної (селянської) та ди-
тячої творчості, архаїчного та середньовічного мистецтва, творчості народів
Африки, Америки, Океанії, Сходу тощо.
|
