Традиційне дозвілля української молоді
(1—6) Молодіжне дозвілля — особлива царина духовної культури нашого народу.
Це не лише спілкування між юнаками та дівчатами, але й важлива форма виховання,
засвоєння традиційної моралі, успадкування мистецьких набутків. На вечорницях
і досвітках юнки не тільки веселились і розважались, але й пряли, шили, вишивали,
дерли пір’я, писали писанки, а на Гуцульщині й толокували — лущили кукурудзу,
шаткували капусту тощо.
(7—10) Хлопці різьбили, лагодили дрібний реманент, допомагали дівчатам ре-
монтувати гребені, прядки. Щоправда, робили це здебільшого в будні дні й особливо
в запусти, коли християнська мораль забороняла веселитися. На свята й вихідні вла-
штовували забави, ігри, танцювали, співали, збиралися «на складчину».
(11—13) Вечорниці, як і досвітки, влаштовували в осінньо-зимовий період, коли
настигали холоди й коротшали дні; натомість «колоди» чи «вулиці», коли молодь
збиралася на гулі просто неба, тривали з середини весни і до середини осені.
(14—24) Символічно межею «літніх колод», коли юнь уже завершувала свої гулі
на природі, було свято Семена (14 вересня) (а започатковувались вони після Велико-
дніх свят). Після цього дівочі та парубочі гурти, зібравшись на сходини, вирішували,
в кого будуть квартирувати (наймати) хату для вечорниць. Тут же привселюдно па-
рубки й дівчата обирали своїх ватагів. Хлопці таємним голосуванням визначали, хто
буде «ватагою» чи «березою»; переважно це мали бути веселі, компанійські юнаки
з організаторськими здібностями, які мали авторитет серед молоді. Дівчата з-поміж
себе вибирали «отаманшу» — найповажнішу дівчину, яка впродовж усього сезону,
як і «ватага», керувала вечорницями. Вони мали необмежене право вирішувати всі
справи молодіжного дозвілля, збирати юначі гурти на спільні толоки: лагодити шля-
хи, копати гуртівні криниці, допомагати бідним людям тощо.
(25—32) Керівники і парубочих, і дівочих ватаг обиралися щорічно. Якщо хтось
не міг упоратися з покладеними на нього обов’язками, громада мала право його пе-
реобрати. «Ватазі» у свою чергу дозволялося оголошувати присуди бешкетникам чи
порушникам усталених канонів: якщо хлопець лихословив, з’являвся напідпитку,
ображав дівчат чи збезчестив юнку, грубіянив, сварився з «вечорничками», «ватага»
робив попередження, а часом навіть вилучав з гурту, тобто позбавляв права з’являтися
на молодіжні гулі, що було для неслухнявців найбільшою карою. Крім того, «береза»
був найавторитетнішим суддею і в обряді «посвяти в парубоцтво».
(33—37) «Ватага» з «отаманшею» спільно вирішували, де і в кого найматимуть
вечорницьку оселю. Здебільшого квартирували хату в самотньої вдови. Парубки
зобов’язувалися забезпечити її паливом на зиму, а дівчата мали постійно прибирати
світлицю. За обопільною згодою визначали дні, коли збиратимуться на вечорниці
та досвітки чи організовуватимуть «складчину».
(38—44) Оскільки осінньо-зимовий період вельми багатий на свята, то молодь,
щоб якнайкраще відзначити їх, влаштовувала колективні застілля, котрі називали
«складчинами». Юнки приносили харчі й готували обрядові страви, а хлопці купува-
ли медівку й наймали музик. Зазвичай на святкові розваги не приймали одружених
чоловіків та жінок. Як засвідчують етнографічні джерела, нерідко таких сміливців
піднімали на кпини або ж виставляли за двері. Найвідоміші складчини припадали
на переддень постів, на різдвяно-новорічні празники.
(45—49) Традиційно на вечорниці молодь збиралася звечора, а закінчувались вони
опівночі. На досвітки залишалися з переночівком. Господиня оселі дозволяла внести
у хату солому, якою застеляли долівку, а зверху покривали домотканим рядном. Це
і було місце переночівки, а вдосвіта дівчата бралися за роботу — пряли пряжу. Зде-
більшого досвітки влаштовувалися в піст.
(50—56) Відомо, що на вечорницях практикували спільну ночівлю молоді. Особли-
во поширена була ця практика на Поліссі, Полтавщині, Харківщині, Чернігівщині,
Слобожанщині. На Правобережній Україні такого звичаю не зафіксовано. У відо-
мостях, де знаходимо інформацію про спільну ночівлю української молоді на досвіт-
ках і вечорницях, трапляються досить протилежні судження щодо її моральності:
від переконання в безневинності до впевненості в абсолютній розбещеності подібної
практики.
(57—67) Важливо усвідомлювати, що молодіжне дозвілля (вечорниці, досвітки
та «літні колоди») не було винятково розвагою: юнаки й дівчата були, як кажуть,
«на виду», що допомагало краще розпізнати одне одного, виявити й позитивні, і не-
гативні риси характеру. Тобто однією з найголовніших функцій українських вечор-
ниць було створення сприятливих умов саме для вибору шлюбного партнера. Зосібна
це стосувалося юнок, адже на вечорницях кожна засвідчувала, на що вона здатна:
гарно прясти чи вишивати, або ж над усе полюбляла розваги. Відтак створювалася
громадська опінія про майбутню дружину. Це стосувалось і хлопців. Отже, на таких
зібраннях не тільки переймався кращий досвід, але й закріплювалися навики до пра-
ці, норми громадських взаємин, вироблялися стереотипи «позитивного героя», котрі
свідомо чи підсвідомо ставали нормою і життєвою потребою.
За В. Скуратівським