Прочитайте текст (цифри в дужках позначають номери рядків) і виконайте завдання 29—33.
Іван Пулюй: викрадення винаходу
(1—3) Іван Пулюй — знаменитий фізик та електротехнік, відкривач X-променiв,
перекладач Біблії та Псалтиря, відомий громадсько-політичний діяч, учений і патріот
України, на долю якого випало чимало випробувань.
(4—15) Батьки сподівалися, що матимуть сина-священника. Мріяли дати дитині
ґрунтовну освіту, тож незаможні, але працьовиті, самовіддані люди зібрали, які мо-
гли, статки і відправили Івана до Відня. Іван вирушив до Австрії пішки — мав гарт
до таких тривалих «прогулянок». Адже щодня долаючи по десять кілометрів iз рідного
Гримайліва до гімназії в Тернополі, звикся з думкою: мрія — пані не ефемерна, якщо
наполегливо наближати її власними силами. Уже за місяць майбутній студент залишив
позаду півтори тисячі кілометрів: Львів, Краків, Прага… А далі був богословський
факультет університету у Відні, диплом із відзнакою по його закінченні і батьківське
очікування — ось-ось син прийме священницький сан. Вони навіть не здогадувалися,
що під час навчання їхній Іван захопився фізикою — всерйоз і назавжди. Коли дізна-
лись, не повірили, почали відмовляти «від дурниці», а втративши надію переконати,
зреклися сина. Жорстока жертва на вівтар мрії…
(16—26) Мрія привела до Страсбурга — у тамтешньому університеті Іван Пулюй
студіював електротехніку, захистив наукову дисертацію, отримав ступінь доктора
філософії. І повернувся до Відня, де викладав в альма-матер, досліджував, експери-
ментував… Хвалити Бога — мав для цього умови, працюючи технічним директором
електротехнічного бюро університету. А ще — помічників з-поміж студентів. Одна
з них, полячка Катерина Стозітська, підтримувала вчителя з особливим натхненням.
Коли Іван Пулюй міркував над тим, із чого б видобути нитки для освітлювальних
ламп, дівчина, не вагаючись, відтяла косу — розкішну, по пояс — і «поклала на вівтар
науки». Те волосся припаювали до ламп… Світло любові горіло яскраво: Катерина
стала дружиною фізика, народила коханому п’ятнадцятеро дітей. На жаль, лише
шістьом iз них судилося вижити…
(27—30) Пулюй першим дослідив неонове світло. Його лампи, як визнають світочi
технічного світу, були значно ефективнішими від ламп Едісона. 1884 року їх показува-
ли на всесвітній виставці в Штаєрі. Два десятиліття поклав український фізик на до-
слідження невидимих Х-променів, але ми знаємо їх нині як рентгенівські. Чому так?
(31—35) Із Вільгельмом Рентгеном Іван Пулюй працював в одній лабораторії,
з експериментами від товариша-колеги не ховався. Свою першу трубку сконструю-
вав на 14 років раніше за Рентгена. І саме наш земляк пояснив природу виникнення
Х-променів, зробив знімок повного людського скелета. Однак… Більшість учених непо-
хитні: Пулюй виявив, а Рентген зумів пояснити. Се ля ві? Жорстокий життєвий урок.
(36—41) 12 листопада 1901 року новина про Нобелівську премію за вивчення
Х-променів, яку присудили Рентгену, застала Пулюя в ліжку. Його син розповість
згодом, з яким відчаєм батько зірвався на ноги і безпорадно вхопився за голову: «Моя
лампа! Моя лампа!». Надії мало, але він усе ж написав Рентгену: чи не користались
ви часом «лампами Пулюя», колего, саме тими, які я вам подарував? Відповіді, ясна
річ, не дочекався…
(42—48) Нащадки Рентгена знищили по його смерті все, що стосувалося відкриття
Х-променів. Кажуть, такою була воля небіжчика. Альберт Ейнштейн, з яким Пулюй
мав дружні стосунки, заспокоював товариша: що сталося — то сталося. «Хай зали-
шається при Вас сатисфакція, що й Ви вклали свою частку в епохальне відкриття.
Хіба цього мало?» Ейнштейн висловлювався логічно, дещо різко й навіть цинічно.
«Хто стоїть за Вами, українцями, — яка культура, які акції? Прикро Вам це слухати,
та куди дінешся від своєї долі? А за Рентгеном — уся Європа», — писав він у листі.
(49—55) Добре, що Пулюй після того не склав крила. У його послужному списку —
відкриття, які прислужилися науці на роки. Український фізик причетний до роз-
витку телефонних мереж — кілька європейських країн запатентували конструкцію
телефонних станцій і телефонних апаратів, які запропонував наш земляк. Саме він
допоміг запустити кілька електростанцій на постійному струмі в Австро-Угорщині
і першу в Європі — на змінному струмі. У Празі, де український учений жив до остан-
ніх своїх днів, за його схемою проклали лінію першого трамвая.
(56—63) Сучасники свідчили: Пулюй знав 15 мов і мріяв працювати в Київсько-
му університеті. Бо насамперед був і почувався українцем. Ще гімназистом заснував
гурток із вивчення української історії та літератури. А в студентські роки перекладав
українською мовою підручники з геометрії та ботаніки. І… молитовник. Бо вважав:
звертатися до Бога українці повинні рідною мовою. Разом iз Пантелеймоном Кулішем
та Іваном Нечуєм-Левицьким працював над українським перекладом і виданням Біблії
десятки років. Повний переклад Старого і Нового Заповітів побачив світ 1903 року
у Відні, витримав сім перевидань.
(64—66) Іван Пулюй помер у Празі 31 січня 1918 року. Там і похований. В Україну
повернувся після проголошення Незалежності — у біографічних трактатах вітчизня-
них дослідників, пам’ятних дошках і постаментах, назвах вулиць.
За матеріалами сайту http://na-skryzhalyah.blogspot.com
