Учитель і учні

Учитель і учні
Під гіллястою липою сидів Старий Учитель, записував до школи дітей. На зеленій галявині було тихо. Новачки ніяковіли, чувся стриманий шепіт батьків.
До вчителя підійшов сивий дідусь. Учитель пильно подивився на дідуся, заплющив очі на мить і знову глянув йому у вічі. Він пізнав свого першого учня. Шістдесят років тому під цією липою він записував його до школи.
— Остапе, це ти? — тихо запитав Старий Учитель.
— Я, Вчителю… привів свого внука… малого Остапа.
Старий Учитель і його перший школяр обнялися і поцілувалися.
Остап зітхнув і тихо промовив:
— Роки ідуть, Учителю.
Старий Учитель заплакав. Задумливий, схвильований, з тремтячими сльозинками в очах, він довго сидів мовчки, дивився на маленького Остапа.
Під гіллястою липою синіло небо, в квітках хмелю гули бджоли, на обрії тремтів синій ліс — як і шістдесят років тому.
— А тепер, любі мої учні, — промовив Старий Учитель рівним, трохи схвильованим голосом, — хто ж мені скаже, для чого людині треба вчитися?
Першим підвів руку… дідусь Остап. Підвів і зніяковів.
За Василем Сухомлинським