Сніг у полі побілішав, тепер проміння не тоне в гострій млі.

Санчата літали по колу, і голосна луна котилась над Рокитним озером до села.

Санчата спочатку заскрипіли, зрушили з місця, потім засковзали по гладенькому льоду все швидше й швидше.

Мовчала трава, мовчало віддалік громаддя копиць, схожих на вершників.

Чіпкі руки пригнули голову білого коня, спритно накинули недогнуздок і владно потягли до себе.

Листя лежить на колодах осикових дров, на купі гарбузів, на викопаних ¬буряках, на зв’язаному в сніпки кукурудзинні.

Він уже не раз із Настечкою бігав і на річку, і на луги, і в поле зустрічати весну.

Діти слухали неначе якусь дивну казку та все розпитували діда про морську чудну та страшну рибу та про море.

Білка то на гілляці сідала, то чіпкими пазурами чіплялася за стовбур, а то починала снувати неспокійно довкола стовбура.

Любить він такі ночі безвечірні, і цю тишу, і якусь таємничість, гармонію у всій природі.  

Ще з юних літ мені відкрилась правда, а вже пізніше підійшла впритул.

І вари собі куліш, галушки чи кашу.

В чотирнадцять літ я вже вмів усе і орати і сіяти і молотити і крицю варити і косу в кузні викувати.

І восени, й узимку на місцевому базарчику одна стара жінка чи й дві продають ягоди горобини чи калини, сушений цвіт, стебла й коріння лікувальних рослин.

Листя лежало на дривітні, на колодах осикових дров, на купі гарбузів.

А дрібненький зяблик моститься десь на верху явора чи тополі та ще й уміло ховає своє гніздечко від людського ока.

На світанні жінки збирали цілюще зілля звіробій, ромашку, полин, деревій, череду.

Служки носили безліч страв тетереви, гуси, лебеді, журавлі, рябці, голуби, кури, зайці, оленина, вепрятина, телятина.

І настурція, й півонія, й айстра росли біля хати кущами.

Всі види шляхів, лінії електропередач, газопроводи, навіть штурманська служба на морі все має стосунок до нашої науки, до праці геодезиста.

Данило сідає на поріжку, розв’язує ганчір’я і по черзі розпинає в руках подрані сорочки, штани, піджаки, кофти.  

Щодо грубості ниток селянське домоткане полотно ділиться на три основні види, а саме - найгрубішу рядовину, середню «десятку» та найтоншу «дванадцятку».

Тут і рушники вишивані та ткані, і корсетки й плахти, очіпки, постоли, прядка, веретено, ручні жорна, шевський, ковальський, столярський інструмент.

Посеред двору на колодках сиділи всі наші: тато й мама, старша наша сестра і дехто з сусідів.

Ні, не бійся Тоню, то просто була система парашута така.

Який-бо ти дідусю став суворий.

Я марила всю ніченьку про тебе мій паниченьку!

Ой не світи місяченьку не світи нікому.

Та ти, мене дубе, отінив, як хмара.

Мій брат Богдане, сповістив полковників, що ти живий і що чекаєш їх.

Се буде ваша заслуга, зелені ниви, з шовковим шумом, й твоя, зозуле.

Я лечу до тебе, чужоземко моя дорога, щоб до кінця нашого життєвого шляху бути разом.

Ой дядьку я тут було в драговині загруз.

Ей кодло лісове! Така в вас правда!..

Гей писарю неси мою печатку!

О Господи! Прости нам цю ганьбу.

Грек знову міг зустрітися з тобою, що він тепер, до речі, і зробив.

В калині, кажуть, материна любов і мудрість

Буває, часом сліпну від краси.

А може, у двадцятому сторіччі йому не вистачало Беатріче?

А капітан, виявляється, не тільки останнім покидає палубу корабля, він останнім покидає й домівку.

Здається, вічністю буття маленька мить.

Ніколи, звичайно ж, не було на цьому військовому судні закоханої пари.

Аж тоді Климко зрозумів, що цей солдат, який, очевидно, був чехом, боїться партизанів.

Побужжя йде, Волинь і наддністрянці, а там диви, обізветься й Дніпро.

Вона вдова полковника Пилипа. Мабуть була, щасливою за ним.

Чи, може, в них така була писемність, що ми її вчитати не втнемо?

І знову все стихло, здавалося навіки.