Мовчала трава, мовчало віддалік громаддя копиць, схожих на вершників.

Сніг у полі побілішав, тепер проміння не тоне в гострій млі.

Санчата спочатку заскрипіли, зрушили з місця, потім засковзали по гладенькому льоду все швидше й швидше.

Санчата літали по колу, і голосна луна котилась над Рокитним озером до села.

Діти слухали неначе якусь дивну казку та все розпитували діда про морську чудну та страшну рибу та про море.

Чіпкі руки пригнули голову білого коня, спритно накинули недогнуздок і владно потягли до себе.

Він уже не раз із Настечкою бігав і на річку, і на луги, і в поле зустрічати весну.

Листя лежить на колодах осикових дров, на купі гарбузів, на викопаних ¬буряках, на зв’язаному в сніпки кукурудзинні.

Любить він такі ночі безвечірні, і цю тишу, і якусь таємничість, гармонію у всій природі.  

Білка то на гілляці сідала, то чіпкими пазурами чіплялася за стовбур, а то починала снувати неспокійно довкола стовбура.

І вари собі куліш, галушки чи кашу.

Ще з юних літ мені відкрилась правда, а вже пізніше підійшла впритул.

А дрібненький зяблик моститься десь на верху явора чи тополі та ще й уміло ховає своє гніздечко від людського ока.

В чотирнадцять літ я вже вмів усе і орати і сіяти і молотити і крицю варити і косу в кузні викувати.

Листя лежало на дривітні, на колодах осикових дров, на купі гарбузів.

І восени, й узимку на місцевому базарчику одна стара жінка чи й дві продають ягоди горобини чи калини, сушений цвіт, стебла й коріння лікувальних рослин.

Всі види шляхів, лінії електропередач, газопроводи, навіть штурманська служба на морі все має стосунок до нашої науки, до праці геодезиста.

На світанні жінки збирали цілюще зілля звіробій, ромашку, полин, деревій, череду.

І настурція, й півонія, й айстра росли біля хати кущами.

Служки носили безліч страв тетереви, гуси, лебеді, журавлі, рябці, голуби, кури, зайці, оленина, вепрятина, телятина.

Посеред двору на колодках сиділи всі наші: тато й мама, старша наша сестра і дехто з сусідів.

Данило сідає на поріжку, розв’язує ганчір’я і по черзі розпинає в руках подрані сорочки, штани, піджаки, кофти.  

Тут і рушники вишивані та ткані, і корсетки й плахти, очіпки, постоли, прядка, веретено, ручні жорна, шевський, ковальський, столярський інструмент.

Щодо грубості ниток селянське домоткане полотно ділиться на три основні види, а саме - найгрубішу рядовину, середню «десятку» та найтоншу «дванадцятку».

Ой не світи місяченьку не світи нікому.

Ні, не бійся Тоню, то просто була система парашута така.

Я марила всю ніченьку про тебе мій паниченьку!

Який-бо ти дідусю став суворий.

Я лечу до тебе, чужоземко моя дорога, щоб до кінця нашого життєвого шляху бути разом.

Та ти, мене дубе, отінив, як хмара.

Се буде ваша заслуга, зелені ниви, з шовковим шумом, й твоя, зозуле.

Мій брат Богдане, сповістив полковників, що ти живий і що чекаєш їх.

О Господи! Прости нам цю ганьбу.

Ой дядьку я тут було в драговині загруз.

Гей писарю неси мою печатку!

Ей кодло лісове! Така в вас правда!..

А може, у двадцятому сторіччі йому не вистачало Беатріче?

Грек знову міг зустрітися з тобою, що він тепер, до речі, і зробив.

Буває, часом сліпну від краси.

В калині, кажуть, материна любов і мудрість

Аж тоді Климко зрозумів, що цей солдат, який, очевидно, був чехом, боїться партизанів.

А капітан, виявляється, не тільки останнім покидає палубу корабля, він останнім покидає й домівку.

Ніколи, звичайно ж, не було на цьому військовому судні закоханої пари.

Здається, вічністю буття маленька мить.

І знову все стихло, здавалося навіки.

Побужжя йде, Волинь і наддністрянці, а там диви, обізветься й Дніпро.

Чи, може, в них така була писемність, що ми її вчитати не втнемо?

Вона вдова полковника Пилипа. Мабуть була, щасливою за ним.