Із «Повісті минулих літ» про вірування східних слов’ян та хрещення Русі

Із «Повісті минулих літ» про вірування східних слов’ян та хрещення Русі

І став княжити Володимир у Києві один. І поставив він кумири на пагорбі, поза двором теремним: Перуна дерев’яного, а голова його [була] срібна, а вус — золотий, і Хорса, і Дажбога, і Стрибога, і Сімаргла, і Мокош. І приносили їм [люди] жертви, називаючи їх богами, і приводили синів своїх і жертвували [їх цим] бісам, і оскверняли землю требами своїми. І осквернилася жертвами їхніми земля Руськая і пагорб той. <…>
У рік 987. Скликав Володимир бояр своїх і старців городських…
І сказали бояри і старці: «Ти знаєш, княже, що своє ніхто не хулить, а хвалить. Якщо хочеш ти розізнати гаразд, то маєш у себе мужів. Пославши [їх], розізнай у кожного про їхню службу, і як [хто] служить богові».
Вони ж прийшли в землю свою, і зізвав князь бояр своїх і старців, [і] мовив Володимир: «Осе прийшли послані нами мужі. Так послухаймо од них, що було». І сказав він їм: «Розкажіть перед дружиною»…
Вони тоді розказали: «Ходили ми спершу в Болгари і дивилися, як вони поклоняються в храмі, тобто в мечеті, стоячи без пояса. Отож, поклонившись, сяде [кожен] і глядить сюди й туди, як навіжений, і нема радості в них, але печаль і сморід великий, і недобрий є закон їхній. І прийшли ми в Німці, і бачили, як вони службу правили, а краси ж не побачили ніякої. І прийшли ми тоді в Греки. І повели нас [туди], де ото вони служать богові своєму, і не знали! ми, чи ми на небі були, чи на землі. Бо нема на землі такого видовища або краси такої, — не вміємо ми й сказати [про се]. Тільки те ми відаємо, що напевне бог [їхній] перебуває з людьми і служба їх єсть краща, ніж в усіх землях. Ми навіть не можемо забути краси тієї, бо всяк чоловік, якщо спершу спробує солодкого, потім же не може гіркоти взяти. Так і ми не будемо тут [поганами] жити».
І коли [Володимир] прибув, повелів він поскидати кумирів... Перуна ж повелів він прив’язати коневі до хвоста і волочити з гори по Боричевому [узвозі] на ручай...
І коли ото волокли його по ручаю до Дніпра, оплакували його невірні люди, бо ще не прийняли вони хрещення. І, приволікши його, укинули його в Дніпро. <…>
А назавтра вийшов Володимир із священиками цесариними й корсуньськими на Дніпро. І зійшлося людей без ліку, і влізли вони у воду і стояли — ті до шиї, а другі до грудей. Діти [не відходили] од берега, а інші немовлят держали. Дорослі ж бродили [у воді], а священики, стоячи, молитви творили. <…>
А Володимир, рад бувши, що пізнав він Бога сам і люди його, глянувши на небо, сказав: «Боже великий, що створив небо і землю! Поглянь на новії люди свої! Дай же їм, Господи, узнати тебе, істинного Бога, як ото узнали землі християнськії, і утверди в них віру правдиву і незмінную. [А] мені поможи, Господи, проти врага-диявола, щоб, надіючись на тебе і на твою силу, одолів я підступи його».
І це сказавши, повелів він робити церкви і ставити [їх] на місцях, де стояли кумири. І поставив він церкву Святого Василія [Великого] на пагорбі, де ото стояли кумири Перун та інші, і де жертви приносили князь і люди. [Літопис руський. — К.: Дніпро, 1989, с. 47—66]

Запитання до документа
1) Що ви дізналися з джерела про язичницькі вірування східних слов’ян? Яким богам вони вклонялися? Що вам відомо про спробу князя Володимира реформувати язичництво?
2) Як літопис описує вибір віри Володимиром? Якими були причини цієї важливої події?
3) Коли і як відбулося хрещення Русі?
4) Визначте наслідки та історичне значення хрещення Русі.