Із поеми О. Олеся «Княжа Україна» про Ярослава Осмомисла

Із поеми О. Олеся «Княжа Україна» про Ярослава Осмомисла

Володимирко поволі
Тихо-мирно вік дожив
І на княжому престолі
Ярослава залишив.
Це був князь палкий, відважний,
Незрівнянний у бою,
Наче рвався він покласти
Першим голову свою.
І коли він з Ізяславом,
З князем київським зійшовсь,
Першим кинувся з мечем він,
Всіх попереду боровсь.
І бояри зупиняли:
«Ярославе, князю, стій:
Хто тебе, орла, заступить
У державі жалібній?!
…Ярослав бояр не слухав
І вперед відважно біг
І відвагою своєю
Ізяслава переміг.
Не спочив він після бою:
На державу угри йшли
І для нападу поляки
На кордоні вже були.
Але й тут хоробре військо
Розбиває ворогів
І іде в степи на південь
До Дунайських берегів.
Ростиславича Івана
Ярослав ущент розбив
І до власної держави
Малий Галич прилучив.
І держава буйним морем
Розлилася навкруги,
Половецький степ вмиває,
Б’є в дунайські береги.
«Вісім змислів князь наш має», —
Говорили вояки
І прозвали Ярослава
Осмомислом на віки.
І співець співав про його:
«Гей, ти високо злетів
І на батьківськім престолі,
Вкритий славою, засів.
Військом ти підпер Карпати,
Шлях мадярам заступив
І Дунаєві ворота
Кораблями зачинив. [Олесь О. Княжа Україна: Минуле України в піснях: Поема. — К.: Веселка, 1991. — С. 138]