Із Літопису Григорія Грабянки про повстання С. Палія

Із Літопису Григорія Грабянки про повстання С. Палія

Після того як польський король, зі згоди та з відома папи і цісаря, замирився з російським монархом і коли поклали вони силами всіх християнських монархів воювати турків і татар, тоді багато хто з малоросійських та запорозьких звитяжців зібрали собі охочих козаків і, ставши ватагами, тобто полковниками, із власної волі подалися на бусурман, стали на захист християн та їхніх кордонів. Вони нишпорили степами по обох берегах Дніпра, кормилися м’ясом дичини, переховувалися і піджидали татарські загони, які гнали ясир із Польщі та Росії в Крим та в Білоградщину. Нападали на них, розбивали, забирали коней і зброю, а християн — жінок і чоловіків — відпускали у свої землі і супроводжували в дорозі додому. Тим козакам, що добровільно несли службу в широких і безмежних степах, має завдячувати все християнство і з подивом має говорити про них. Бо й справді в тих диких та широких степах не має ні доріжки, ні сліду, як у морі. Однак ватаги добре знали шлях і ходили там немов добре схоженою дорогою. Ходили з великою опаскою, аби їх не могли виявити татари, по кілька місяців не палили вогню і тільки раз на день їли. Їли толокно та потовчені сухарі. Не даючи своїм коням навіть іржати, вони немов дика звірина ховалися по тернах та в комишах і з великою опаскою, то з’їжджаючись, то роз’їжджаючись, верстали свою путь. У тих безмежних та диких степах вони відшукували дорогу вдень по сонцю, по високих гірських кряжах та могилах, а вночі — по зорях, вітрах та річках. Отак ходячи, вони видивлялись татар, неждано нападали на них і невеликими загонами величезні купи їхні розбивали, християн звільняли та додому відпускали, а самих турок і татар відвозили в Москву або в Польщу до короля. Їх там приймали і добре обдарувавши, по доброті монаршій і шануючи вольності всього війська запорозького на Запорожжя в Малу Росію відпускали.
З-посеред тих вільноохочих запорозьких ватагів або охочих полковників виділявся Семен Палій, що був родом із Борзни. Він дружився на Задніпров’ї у Фастові і, тримаючи при собі військо вільноохочих, не тільки не допускав, щоб татари Польщу та Росію воювали і опустошали, але й сам ходив і свої загони посилав на села татарські — на Бучаки, у Білгорощину та на Очаків — і руйнував їх. Коли ж супроти нього виходили татари, то він мужньо і щасливо ось уже на протязі кільканадцяти років побивав їх, побивав із великою користю для корони польської та для всього християнства. Утихомиривши Задніпров’я і пообсаджувавши численні міста своїми залогами, він жив як удільний пан. Його вільноохоче військо стояло постоєм на Поліссі аж до кордону з Литвою і збирало на його користь десятину з пасік, із продукту та з усякого прибутку по всьому Задніпров’ю, навіть аж біля Дністра та Случі. Супроти нього не раз ходили походами Кримські та Білгородські татари, ведучи із собою як підмогу яничар. Вони підходили навіть до Фастова (де була резиденція Палія), хотіли тут його взяти. Проте він так їх побивав і проганяв, що навіть одного разу щонайголовнішого султана живцем узяв. Потім татари вирішили замиритися з ним і почали обдаровувати багатими дарунками. А ляхи, забувши тих, завдяки чиєму військовому промислу і чиєю мужністю вони звільнилися від тієї напасті і деякий час у тиші та супокої жили, забулися про все те, і заздрячи своєму визволителю, підступом напали на нього, узяли і в темницю в місто Майборок відіслали. Просидівши там доволі довго, він сів прямо в кайданах на коня, якого зумисне підвели йому, і втік до свого війська. Тоді коронний гетьман послав із кварцяним військом, із німецькою та польською піхотою рейментара. Усім загоном при артилерії та гранатах вони підступили до Фастова. Та Палій не вислав своє військо зустрічати ворога, а сховав його в лісах, сам замкнувся у Фастові. Коли ж поляки пішли на місто, тоді те військо, що було сховане, ударило на них із поля, а сам Палій із міста напав на шляхетські окопи і так всипав ляхам, що вони заледве в таборі утрималися. Не зволікаючи, вони замирилися з Палієм і понесли ганьбу у свою землю. Опісля Палій завжди відчував ворожість польського панства та, маючи приязнь царської величності та польського короля, жив не тужив, владарював над усім Задніпров’ям аж до Дністра та Случі, владарював немов гетьман, проте гетьманом не був. Був тільки полковником, щонайпершим серед усіх полковників і щонайвідважнішим у всіх битвах. А гетьманом на Задніпров’ї був Самусь. [Грабянка Г. Літопис гадяцького полковника Григорія Грабянки. — К.: Знання, 1992.— С. 163—165]

Запитання до документа
1) Укажіть, коли відбулося національно-визвольне повстання під проводом С. Палія на Правобережжі.
2) Якою була роль І. Мазепи в подіях національно-визвольного повстання на Правобережжі?