Із «Книги буття українського народу»

Із «Книги буття українського народу»

...[57]. Племено слов’янське ще до принятія віри не йміло ані царей, ані панів і всі були рівні, і не було в них ідолів, і кланялись слов’яни одному богу-вседержителю, ще його й не знаючи. <…>
[59]. І скоро слов’яни прийняли віру христову так, як ні один народ не приймав.
[60]. Але було два лиха в слов’ян: одно — незгода між собою, а друге те, що вони, як менші брати, усе переймали од старших; чи до діла, чи не до діла, не бачучи того, що в їх своє було лучше, ніж братівське. <…>
[63]. І покарав господь слов’янське племено гірше, ніж другі племна, бо сам господь сказав: кому дано більше, із того більше і зищеться. І попадали слов’яне в неволю до чужих; чехи і полабці — до німців, серби і болгари — до греків і до турок, москалі — до татар... <…>
[70]. По многих літах стало в Слов’янщині три неподлеглих царства: Польща, Литва і Московщина. <…>
[75]. І поєдналась Україна з Польщею як сестра із сестрою, як єдиний люд слов’янський до другого люду слов’янського нерозділимо і незмісимо, на образ іпостасі божої нероздільної і незмісимої, як колись поєднаються всі народи слов’янські поміж собою.
[76]. І не любила Україна ні царя, ні пана, а зкомпоновала собі козацтво, єсть то істеє братство, куди кожний, пристаючи, був братом других — чи був він преж того паном чи невільником аби християнин, і були козаки між собою всі рівні, і старшини вибирались на раді і повинні були слуговати всім по слову христовому, і жодної помпи панської і титулу не було між козаками. <…>
[82]. А коли пани та єзуїти хотіли насильно повернуть Україну під свою власть, щоб українці-християни повірили, буцімто справді все так і єсть, що папа каже, тоді на Україні з’явились братства, такі, як були в перших християн, і всі, записуючись у братство, був би він пан чи мужик, називались братами. А се для того, щоб бачили люди, що в Україні осталась істинная віра і що там не було ідолів, тим там і єресі жодної не з’явилось. <…>
[87]. І хотіла Україна знову жити з Польщею по-братерськи, нерозділимо і незмісимо, але Польща жодною мірою не хотіла одрікатись свого панства.
[88]. Тоді Україна пристала до Москви і поєдналась із нею як єдиний люд слов’янський со слов’янським нерозділимо і незмісимо, на образ іпостасі божої нерозділимої і незмісимої, як колись поєднаються всі народи слов’янські між собою.
[89]. Але скоро побачила Україна, що попалась у неволю, бо вона по своєй простоті не пізнала, що там був цар московський, а цар московський усе рівно було, що ідол і мучитель. <…>
[92]. Але сього не второпали ні ляхи, ні москалі. І бачуть ляцькі пани і московськії й цар, що нічого не зробить з Україною, і сказали поміж собою: не буде України ні тобі, ні мені, роздеремо її по половині, як Дніпр її розполовинив: лівий бік буде московському царю на поживу, а правий бік — польським панам на поталу.
[93]. І билась Україна літ п’ятдесят, і єсть то найсвятіша і славніша война за свободу, яка тільки єсть в історії, а розділ України єсть найпоганіше діло, яке тільки можна найти в історії. <…>
[100]. Лежить в могилі Україна, але не вмерла.
[101]. Бо голос її, голос, що звав усю Слов’янщину на свободу і братство, розійшовся по світу слов’янському. <…>
[108]. Бо голос України не затих. І встане Україна зі своєї могили, і знову озоветься до всіх братів своїх слов’ян, і почують крик її, і встане Слов’янщина, і не позостанеться ні царя, ні царевича, ні князя, ні графа, ні герцога, ні сіятельства, ні превосходительства, ні пана, ні боярина, ні кріпака, ні холопа — ні в Московщині, ні в Польщі, ні в Україні, ні в Чехії, ні в хорутан, ні в сербів, ні в болгар.
[109]. Україна буде неподлеглою Річчю Посполитою в союзі слов’янськім.
Тоді скажуть усі язики, показуючи рукою на те місто, де на карті буде намальована Україна: «От камень, его же не брегоша зиждущий, той бисть во главу». [Кирило-Мефодіївське товариство. — К., 1990. — Т. 1. — С. 102—169]

Запитання до документа
1) Хто був автором наведеного джерела? Що вам відомо про погляди та діяльність цієї людини? Складіть її історичний портрет.
2) Як автор джерела намагається обґрунтувати право українців на власну державність?
3) Чи справдилося пророцтво автора джерела «І встане Україна зі своєї могили…»?
4) Спрогнозуйте реакцію царського уряду на цей документ.