З оповідань полкового осавула Азовського козачого війська А. Матвієнка про переселення Задунайських запорожців в Україну в 1828 р.

З оповідань полкового осавула Азовського козачого війська А. Матвієнка про переселення Задунайських запорожців в Україну в 1828 р.

...Із-за Дунаю нас виводив кошовий отаман Осип Гладкий, під час війни з Туреччиною. Ось як розповідав про це покійний батько. Коли пронісся слух, що Росія оголосила війну, турки стали вимагати на кораблі 1000 відбірних козаків і наказали бути напоготові проти росіян. У цей час з Ізмаїлова приїхав у Кіш ад’ютант Писаренко і таємно почав умовляти кошового, щоб перейшов на бік російського Царя, при цьому Писаренко прочитав якийсь папір, де обіцяв такі ж вольності в Росії, як і за Дунаєм. Кошовий порадився з отаманами і сказав: «Ні, ми на такі умови не згодні, у нас половина населення — утікачі з Росії, і якщо ним передатися Російському Царю, то за нами повинні піти і всі втікачі. А яка шана їх чекає в Росії? Якщо залишаться — турок усіх їх переріже..». Отамани загомоніли: «Правду говорить кошовий: відповідь ми повинні дати перед Богом. Тоді на чиїй душі гріх?». Писаренко повернувся в Ізмаїл і привіз другий папір. У ньому вже було сказано, що і втікачам дана буде воля й однакові з козаками права. Кошовий погодився, а з ним отамани й старші козаки. Чути стало, що Цар Микола прибув із військом в Ізмаїл. Піднялась страшна метушня... Козаки стали збиратися в Ізмаїл, а інше населення кинуло хати і повалило до перевозів через Дунай. Кошовий Гладкий по всіх станицях розіслав військових і видав наказ, щоб до дунайського перевозу з усіх кінців збирали пороми, байдаки, дуби і перевозили день і ніч. Дехто встиг забрати хазяйське добро і навіть худобу, хто захопив лише дітей та святих (ікони), а було багато й таких, котрі виривалися з душею... Не всі, однак, встигли піти від турка! Ті, що жили в горах, далеко від Дунаю, взнали про це не скоро, інші побажали залишитися на насиджених місцях.
Через два-три дні після того, як запорожці присягнули Миколі І, взнав турок, але спинити переселення запорожців не міг, оскільки в нього не було зайвого війська. Тоді турецькі паші відібрали зброю в тих запорожців, що були на кораблях, і відправили кудись далеко розбирати старі судна, а ниці веліли пустити димом (спалити)... Багато жорстокостей учинили тоді турки до російського населення, що залишилося, але зате багато років не переставали вони йти звідти і селитися в станицях, заснованих Гладким. Коли велася війна з Туреччиною, мій батько з козаками брав участь в битві під проводом Гладкого, а після закінчення війни Гладкому був пожалуваний генеральський чин і призначено наказним отаманом козачого війська. Перший рік після переселення козаки стояли по квартирах у слободах, а потім, на вибір Гладкого, їм була дана земля поблизу Азовського моря і військо назване Азовським. Гладкий заснував там станиці: Нікольську (по річці Кальчик), Стародубівку, Покровську, Новоспасівську і Петровську, де спочатку були влаштовані землянки, а потім уже хати. Усім заслуженим козакам дарована була земля: генералу Гладкому 1600 дес., полковникам і військовим старшинам по 400 дес., військовим осавулам, хорунжим і сотникам по 200 дес. Усі ці чини завели свої хутори і садиби поблизу станиць...
Азовське козаче військо скасоване при Олександрі II у 1865 році, і козаки протягом трьох років переселялися на Кубань; у 1867 році туди ж переведена їхня військова канцелярія. Це все, що можу сказати про колишнє Азовське військо та отамана Гладкого. [Народна пам’ять про козацтво. — Запорожье, 1991. — С. 82—84]

Запитання до документа
1) Який кошовий отаман виступив ініціатором переселення задунайських козаків в Україну? Складіть його історичний портрет.
2) За яких умов відбулося переселення?
3) Як турецька влада відреагувала на перехід задунайців на бік Росії?
4) До якого регіону було переселено козаків із-за Дунаю? Яку назву дістало їхнє військо?
5) З’ясуйте, як склалася подальша доля переселенців.